Чудодійний медалик

Медалик “Непорочне Зачаття”

Папа Пій XII назвав наш час марійською епохою. Якщо захочеш визначити початок цієї епохи, то подумаєш, звичайно, про 1854 рік- рік проголошення догми про Непорочне Зачаття Марії. Однак і ця догма не відразу була прийнята католицькою Церквою. Критики замовкли, коли 1858 року в Люрді маленькій Бернадеті Субіру, дівчинці, яка не вміла ні писати, ані читати, з’явилась Матір Божа. Батьки її теж були безграмотними, як здебільшого люди того часу. Місцевий парох не повірив 12-річній дівчинці, коли вона розповіла йому про з’явлення. Він наполягав на тому, щоб вона запитала Паню, хто вона. Під час шістнадцятого з’явлення на запитання: “Хто Ви?” Пані відповіла: “Я – Непорочне Зачаття!” Парох почувши відповідь, більше не сумнівався в щирості Бернадети, тому що цей вислів був відомий лише теологам, а маленька дівчинка, виходець із середовища злиденних пастухів, не могла вигадати такого імені. Таким чином, Матір Божа сама підтвердила цю догму, і робить це ще й сьогодні незліченними чудами, які відбуваються за Її посередництвом з року в рік у Люрді. Люрд та проголошення догми – нерозривні. Однак ці події мають свою передісторію, як і взагалі великі події в Царстві Божому, що приготовляються десницею Всевишнього. І ця передісторія почалась зі з’явлення Марії в Рю дю Бак* у Парижі 1830 року.

 Папа Пій XI, у 1930 році, з нагоди святкування сторіччя цього з’явлення писав: “Немає жодного католика, котрий би не чув нічого про цю прекрасну подію, соту річницю якої ми святкуємо в цілому світі в особливий спосіб 27 листопада. 100 років тому в цей день Пресвята Діва, після того, як з’являлася багато разів молодій побожній дівчині Катерині Лябуре, новичці монастиря Сестер Вінкенток у Парижі, показала взірець нового медалика та доручила виготовити його. Матір Божа пообіцяла багато ласк для тих, хто носитиме цей медалик здебільшого на шиї. Щоб наочно показати багатство цих ласк, як Вона сама пояснювала, опустила руки, з яких стікав цілий потік променів світла, що засліплював очі.”

У ніші гроти, де зараз знаходиться статуя Непорочно Зачатої, в 1858 році пастушці Бернадеті Субіру неодноразово з’являлася Божа Матір. В 1862 році ці з’явлення були визнані Церквою. На запитання Бернадети: “Хто Ви?”, з’ява відповіла: “Я – Непорочне Зачаття!” Матір Божа сама підтвердила догму католицької Церкви стосовно цього. До гроти приходить щорічно понад два мільйони прочан. Церквою визнано до цього часу майже 100 чудодійних оздоровлень. Проголошення догми та Люрд були підготовлені та підтверджені переможним походом “Чудодійного медалика”. Це було та є катехизацією неба.

З’явлення Марії

Катерина Лябуре – дев’ята дитина бургундської селянської родини – народилася 2 травня 1806 року. Коли їй виповнилось 8 років, померла мама. Отож за матір вона обирає Марію. В 24 роки, 21 квітня 1830 року, її приймають на новіціят до Сестер Милосердя св. Вінкентія в де а Паульо в матірний дім у Парижі. Ще будучи новичкою, була удостоєна бачити з’явлення Марії.

Під час першого з’явлення в монастирській каплиці, опівночі, напередодні свята св. Вінкентія з де а Паульо (19 липня 1830 р.), вона побачила Марію в білому вбранні з голубим серпанком, сидячою на стільці перед престолом. Як тільки в ній зародився легкий сумнів, чи це дійсно Матір Божа, почула голос: “Чи не дозволено Цариці Неба з’явитись бідній смертній у такому образі, який милий і їй самій?” Сестра довірливо клячала перед завдання, які хотіла їй доручити. Зі сльозами на очах Вона вказувала на важкий час терпінь, що наближається для Парижа, Франції, цілого світу, але потрібно мати довір’я та ніколи не втрачати мужності, а часто молитись перед престолом, де всі можуть отримати ласки, якщо вони про це просять.

Хай виготовлять медалик!

Під час другого з’явлення Марія визначила докладніше її завдання. Перебуваючи на вечірньому розважанні, Катерина знову побачила перед собою Пресвяту Діву, але цим разом стоячу. Марія повідомила про горе, яке наближається, але без сліз, без жодної тіні смутку на обличчі. Вона, невимовно гарна, дивилась, усміхаючись, на Катерину. В білій одежі зі спадаючим аж до ніг шлейфом, Вона стояла на великій кулі. Під її ногами звивалась змія. Марія тримала в руках меншу кулю. Катерина бачила, як Вона ставала щораз гарнішою та яснішою. Матір Божа дивилась у небо, жертвуючи Всевишньому кулю. Катерина чула слова: “Ця куля представляє цілий світ і кожну людину зокрема”.

27 листопада 1830 року Божа Мати з’явилась новичці Катерині Лябуре в білому вбранні. Під ногами Марії звивалась змія, а в руці Вона тримала малу кулю…

Раптом пальці Марії прикрасили три коштовні перстені, на яких виблискували дорогоцінні камені. Від них виходили промені, а вся Її постать була оповита ясним світлом.У той час, коли куля зникала між її пальцями, Марія, опускаючи променуючі руки щораз нижче, промовила: “Промені – це символ ласк, котрі я виллю на вас, якщо попросите мене про це”. Катерину здивувало те, що від деяких коштовних каменів не виходило проміння. Але вона почула відповідь: “Дорогоцінні камені, які не променують, символізують ті ласки, які забувають в мене попросити”. Потім навколо неї утворилось овальне обрамлення з написом: “О Маріє, без гріха зачата, молися за нас, які до Тебе прибігаємо!” Лише тоді Марія доручила їй: “Нехай виготовлять за цим взірцем медалики! І всі, хто носитиме його, отримають великі ласки, особливо, коли носитимуть його на шиї. Ласки будуть обильними для тих, котрі мають довіру”. Малюнок повернувся, і Катерина змогла побачити на зворотній стороні букву М, над якою підіймався хрест, розміщений на поперечній перекладині. Під ним вона побачила Ісусове Серце, оповите терневим вінком, та Серце Марії, пронизане мечем. Усе було обрамлене 12-ма зірками (пор. Одкр. 12, 1).

 Під час третього з’явлення в дні Різдвяних Свят 1830 року Катерина бачила Пресвяту Діву в небесній красі, ширяючу над Кивотом. З її рук виходило чудне проміння, і Катерина почула слова, що це символ ласк, які отримає той, хто попросить про це. Однак Марія додала: “Але моліться, моліться!” Потім знову повторила те, що мала виконати Катерина – виготовити медалик.

Медалик виготовляють

Коли за дозволом архієпископа з Парижа в червні 1832 р. були виготовлені перші медалики, Катерина отримала один з них у подарунок. Вона взяла його з вдячністю та промовила: “Тепер їх треба розповсюдити!” Вона знала: якщо зараз збудуться слова Пресвятої Діви, то проголошений потік ласк виплине з материнського Серця Марії.

 Першим повідомила про це високопоставлена особа католицької Церкви – архієпископ з Парижа, кардинал де Квеллєн, коли він через довірливу молитву “Маріє, допоможи, покажи Твою владу через цей медалик, як Ти обіцяла!” навернув одну високопоставлену особу, що відійшла від Церкви. Його добрий приятель, митрополит та архієпископ Бельгії де Прадт, втратив віру. Час до, та після 1830 року був часом “просвітництва”, наслідків французької революції та пролетаризації народу через індустріалізацію. Громадянсько-капіталістичний лібералізм, сильно виражений через масонство, панував у політичній Бельгії. І архієпископ потрапив під їхній вплив й став членом ложі. Після того, як архієпископа звільнили з посади, він залишив країну та поїхав до Парижа, де проживав у домі своєї ложі. Архієпископ Парижа, довідавшись про свого давнього смертельно хворого приятеля, захотів його відвідати, але брати по ложі стали на заваді. Пекло вже тріумфувало, і противники Церкви готувалися до вражаючих похоронів. Архієпископові де Квеллєн, коли той особисто з’явився біля будинку, не дозволили ввійти. Тоді він, притиснувши медалик до своїх грудей, просив: “Маріє, без гріха зачата, Ти мусиш допомогти, і то швидко!”

            Архієпископ передав листа для свого хворого приятеля довіреною особою, що мала доступ до кухні через чорний хід. У конверті знаходився один з медаликів “Непорочного Зачаття”. Після вдалого закінчення архієпископ перед іконою Матері Божої навколішки наполегливо благав врятувати душу колись шанованого архієпископа та приятеля.

            Архієпископ пробуджується вночі, бо повинен слідувати з кур’єром до дому ложі. В будинку всі спали. Через запасний вхід архієпископа провели в будинок аж до кімнати вмираючого. З сердечною радістю обнялись два старі приятелі. Після короткої розмови відвідувач уділив вмираючому Святі Таїнства, і на руках архієпископа помирає колишній митрополит та архієпископ Бельгії, примирений з Богом та своєю Церквою. Мати Божа допомогла. Це було 1837 року.

Передня та зворотня сторона “Чудодійного медалика” виглядає так, як бажала Божа Мати. Тут на ньому надпис українською мовою: “О Маріє, без гріха зачата, молися за нас, які до Тебе прибігаємо!”

„Чудодійний медалик”

Зрушений цим чудом навернення та іншими дивами, які стались через носіння медалика, архієпископ Парижа в 1839 році пише спеціальний пастирський лист про медалик. Він старався допомогти ним хворим та терплячим й радив віруючим носити його.

Після цього пастирського листа почався тріумфальний похід медалика по світі – напрочуд швидко він поширювався з Франції в Європу Америку та Китай. І дія його була теж вражаючою. Звідусіль надходили повідомлення про отримані ласки, навернення, зцілення та чудесну допомогу, так що тепер називали його здебільшого “чудодійним медаликом”.

Яку перемогу здобула Марія над силою пекла, яскраво свідчить історія священика Дезгенета, пароха церкви “Notre Dame des Victoires” (“Наша люба Матір перемоги”) в Парижі. Марія вибрала його за знаряддя, щоб через заснування “Товариства Непорочного Серця Марії за навернення грішників”, члени якого носять чудодіинии медалик , довести його силу.

Франція залишалась на той час католицькою країною, але, як наслідок революції, так званого антиклерикального руху за відділення церкви від держави релігійне життя зводилось до декількох формальностей. Парафія “Наша люба Матір перемоги” не була винятком. На недільній Службі Божій майже не було вірних Парох Дезгенет не тільки велів членам цього нового товариства носити згадані медалики, але під час їхньої апостольської праці (відвідування домів) – роздавати їх та проказувати коротку молитву: “О Маріє, без гріха зачата, молися за нас, які до Тебе прибігаємо”. Вже після декілька місяців у парафії відчувався дух нового релігійного життя, а через рік – громада переживала весну в духовному житті. Завдяки поширенню “чудодійного медалика” та молитві до Непорочного Серця Марії і, виходячи з власного досвіду, парох Дезгенет написав: “З “чудодійним медаликом” Марія рятуватиме – а в цьому немає сумніву – душі з пропасті гріхів, які були б втрачені навіки без Її посередництва”.

Церква про медалик

Як вже згадувалось, 1839 року архієпископ Парижа опублікував пастирського листа про цей медалик. Тодішній Святійший Отець, Папа Григорій ХVІ звелів прикріпити його до свого розп’яття, яке носив на грудях Він роздаровував цей медалик іншим людям як знак його особливої доброзичливості. Він велів добросовісно перевірити походження медалика, і у правдивості не засумнівався. Медалик знаходить особливе визнання Папою Левом XIII, коли він у 1894 р. запроваджує свято (27 листопада) “З’явлення Непорочної Діви від чудодійного медалика”. В 1897 році наказує урочисто коронувати статую Непорочної Діви в матірному домі Сестер Вінкенток на Рю дю Бак в Парижі золотою короною. “Ми робимо це тим більш охочіше – писав тоді Папа, тому що маємо в

Картина Бенефікація, на якій зображена Катерина Лябуре в габіті, що носили сестри милосердя чину св. Вінкентія.

наших серцях глибоку згадку про чудодійне з’явлення Святої, без гріха Зачатої, Матері Божої в цій каплиці, та про багаточисленні благодіяння, які отримали люди через святий медалик, котрий Марія веліла виготовити”. Папа Пій XII заснував “Товариство чудодійного медалика” і узаконнив те, що її членам уділені всі відпусти та привілеї, пов’язані з параманом Непорочного Зачаття Марії. Папа Пій XI також висловився з нагоди сторічного ювілею медалика. На початку цитованого листа говориться: “За короткий час побожний люд усюди захоплюється медаликом та молитвою, яка написана на ньому. Це утворює віровизнання Непорочного Зачаття”. Дійсно, докази материнського милосердя над християнським народом зросли настільки, що медалик почали називати чудодійним. Ця назва стає пізніше загальновживаною. Папа Пій XII охоче офірував ці медалики під час аудієнцій.

Господь мав намір через “чудодійний медалик” не тільки відкрити силу та милосердя Марії, правдивість віри в ласки, за посередництвом Божої Матері, та її Непорочне Зачаття, а також укріпити почитання Серця Ісусового та Непорочного Серця Марії в серцях народу. Як наслідок ставлення Церкви до цього – 1854 року піднесено Непорочне Зачаття до догмату віри; 1922 року введено свято “Марія – посередниця ласк”. 1942 року цілий світ було урочисто посвячено Непорочному Серцю Марії; 1945 року – свято Непорочного Серця Марії було визнано святом цілої Вселенської Церкви; 1947 року Катерина Лябуре проголошена Святою; 1954 року запроваджено свято Марії Цариці; У 1956 році Папа Пій XII написав енцикліку про спільне почитання Найсвятішого Ісусового Серця та Непорочного Серця Марії.

Наша позиція стосовно медалика

Якщо вам відома думка Церкви щодо “чудодійного медалика”, то було б щонайменше браком церковної свідомості його зневажливо відкидати. Одночасно було б неправильним суєвірне трактування його як “християнського талісмана”.

Марія стає на всі часи “Всемогутньою Заступницею”, Матір’ю милосердя, помічницею християн. В особливий спосіб проявляється її дія у відпустових місцях. Оскільки не всі люди можуть прийти туди, аби почерпнути Її ласк, Марія хоче – як знак Її материнської любові – сама розшукати людей з допомогою цього медалика. Якщо Вона пов’язує свої ласки допомоги з ношенням медалика – кусочка освяченого металу – то чому він повинен бути нам чужим? Хіба це не ласки, які нам уділяють за церковним ученням через сакраменталії і деякі сакраменти для душі й тіла, пов’язані з матеріальними предметами (водою, оливою, воском і т.д.)? Так чи це не чудо присутності Євхаристійного Ісуса в матерії хліба та вина? Однак, чи не здається важким людині нашого технічного часу стати “нерозумними Христа ради” (1 Kop. 4,10) та ставити надприродний світ вище за видимі матеріальні речі. Коли покірна свідомість віри переможе нашу горду думку, тоді ми будемо зачислені до звершення в Марії, бо Вона пророкувала у Фатімі: “Наприкінці моє Непорочне Серце буде тріумфувати.”

Йозеф Марія де Вольф, 1998 р.